Святий дух — це Божа сила в дії (Михея 3:8; Луки 1:35). Коли Бог посилає свій дух, то скеровує свою енергію в будь-яке місце задля виконання своєї волі (Псалом 104:30; 139:7).

 Слово «дух», яке вживається в Біблії, є відповідником єврейського слова ру́ах і грецького слова пне́ума. Найчастіше ці слова позначають Божу діючу силу, тобто святий дух (Буття 1:2). Однак у Біблії вони вживаються також в інших значеннях:

•   Дихання (Авакума 2:19, переклад Філарета; Об’явлення 13:15).

•   Вітер (Буття 8:1; Івана 3:8).

•   Життєва сила людей і тварин (Йова 34:14, 15, переклад П. Куліша).

•   Умонастрій людини (Числа 14:24, переклад І. Хоменка).

•   Духовні істоти, у тому числі Бог та ангели (1 Царів 22:21; Івана 4:24).

 Усі ці значення передають думку про щось невидиме, що спричиняє видимі результати. Так само і Божий дух, «подібно до вітру, є невидимим, нематеріальним і могутнім» (В. Вайн, «Тлумачний словник слів Нового Завіту», англ.).

 Крім того, Біблія говорить про Божий святий дух як про його «руки» чи «пальці» (Псалом 8:4; 19:2; Луки 11:20; порівняйте Матвія 12:28). Подібно як майстер своїми руками виконує певну роботу, Бог своїм духом творить і виконує інші діла. Ось деякі плоди його праці:

•   Усесвіт (Псалом 33:6, переклад Філарета; Ісаї 66:1, 2).

•   Біблія (2 Петра 1:20, 21).

•   Чудеса і ревне проповідування стародавніх Божих служителів (Луки 4:18; Дії 1:8; 1 Коринфян 12:4—11).

•   Чудові риси, котрі виявляють слухняні Богу люди (Галатів 5:22, 23).

Святий дух не є особою

 Говорячи про Божий дух як про його «руки», «пальці» чи «подув ніздер», Біблія вказує на те, що святий дух не є особою (Вихід 15:8, 10). Руки майстра не можуть діяти незалежно від його розуму й окремо від тіла. Так само і Божий святий дух діє тільки тоді, коли Бог його кудись скеровує (Луки 11:13). У Біблії Божий дух також порівнюється з водою, і про нього згадується в одному ряду з такими поняттями, як віра та знання (Ісаї 44:3; Дії 6:5; 2 Коринфян 6:6). Усі ці порівняння дозволяють зробити висновок, що святий дух не є особою.

 Біблія виявляє ім’я Бога — Єгова. Також вона повідомляє ім’я його Сина, Ісуса Христа. Але Біблія ніде не згадує імені святого духу (Вихід 15:3; Луки 1:31). Коли християнський мученик Степан чудом отримав видіння небес, він бачив лише дві особи, а не три. У Біблії сказано: «Степан, сповнений святого духу, глянув на небо і побачив Божу славу та Ісуса, який стояв праворуч від Бога» (Дії 7:55). Святий дух є Божою діючою силою, завдяки якій Степан міг побачити це видіння.

 Неправильне уявлення. Святий дух — це особа і частина Трійці, як говориться в 1 Івана 5:7, 8 у перекладі Огієнка.

 Факт. У перекладі Огієнка в 1 Івана 5:7, 8 містяться такі слова: «На небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі». Але дослідники з’ясували, що апостол Іван не писав цих слів і вони не є частиною оригінального біблійного тексту. Професор Брюс Метцгер написав: «Немає жодного сумніву, що ці слова додані безпідставно і не мають права стояти в Новому Завіті» («A Textual Commentary on the Greek New Testament»).

 Неправильне уявлення. Біблія персоніфікує святий дух, і це доводить, що він є особою.

 Факт. Справді, у деяких біблійних уривках святий дух персоніфікується, тобто йому надаються властивості особи. Але це не доводить, що він є особою. Біблія також персоніфікує мудрість, смерть і гріх (Приповістей 1:20; Римлян 5:17, 21). Наприклад, про мудрість говориться, що вона має вчинки і дітей, а про гріх сказано, що він може зваблювати, вбивати і викликати в людини пожадливість (Матвія 11:19; Луки 7:35; Римлян 7:8, 11).

 Подібно, цитуючи слова Ісуса, апостол Іван персоніфікував святий дух, назвавши його «помічником» (параклітом), який свідчить, керує, говорить, чує, сповіщає і прославляє. Говорячи про цього «помічника», Іван використав особові займенники чоловічого роду, як-от «він» чи «його» (Івана 16:7—15). Але Іван писав так, бо грецький відповідник слова «помічник» (пара́клетос) є іменником чоловічого роду і за правилами грецької граматики вимагає вживання займенника чоловічого роду. Варто зазначити, що в інших біблійних уривках, де Іван писав про святий дух, він вжив іменник середнього роду пне́ума і, відповідно, займенник середнього роду (Івана 14:16, 17).

 Неправильне уявлення. Хрещення в ім’я святого духу доводить, що він є особою.

 Факт. У Біблії слово «ім’я» іноді вживається на позначення сили або влади (Повторення Закону 18:5, 19—22; Естер 8:10). Таке саме значення слово «ім’я» має в українському виразі «іменем закону». Цей вираз не вказує на те, що закон є особою. Охрещуючись «в ім’я» святого духу, людина визнає силу святого духу і його роль у виконанні Божої волі (Матвія 28:19).

 Неправильне уявлення. Апостоли Ісуса та інші його перші послідовники вірили, що святий дух — це особа.

 Факт. Цього не підтверджує ні Біблія, ні історія. Ось що говориться в «Британській енциклопедії»: «Визначення, що Святий Дух є окремою божественною Особою... було дане на Константинопольському соборі 381 н. е.». Це сталося через 250 років після смерті останнього апостола.