У 1953 році Пітера Вандерхегена призначили районним наглядачем в Індонезії. Його район охоплював всю країну і простягався на 5100 кілометрів зі сходу на захід та на 1800 кілометрів з півдня на північ. Коли Пітер подорожував цими просторами, з ним траплялося чимало захопливих історій.

Наступного року брат Вандерхеген вирушив на схід Індонезії. Цю територію населяють представники різних релігій. Наприклад, на Балі чимало мешканців сповідує індуїзм, на Флоресі здебільшого живуть католики, на островах Ломбок і Сумбава — мусульмани, а на Сумбі, Алорі й Тиморі — протестанти. Подорожуючи старим човном, брат Вандерхеген прямував до Купанга, столиці Тимору. Дорогою він ненадовго зупинявся на кількох островах, щоб проповідувати. «Я провів на Тиморі два  тижні,— пригадував Пітер.— Незважаючи на зливу, мені вдалося розповсюдити всю літературу, оформити передплату на журнали для 34 осіб та розпочати декілька біблійних вивчень». Спеціальні піонери продовжили розвивати інтерес до правди в місцевих людей і згодом заснували у Купанзі збір. Звідти добра новина поширилася на такі сусідні острови, як Роті, Алор, Сумба та Флорес.

Коли протестантські пастори в Купанзі побачили, що члени їхньої церкви слухають Свідків Єгови, то дуже розлютились. Один впливовий священик наказав Томасу Тубулау, літньому однорукому бляхареві, припинити вивчати зі Свідками і пригрозив: «Якщо не перестанеш розповідати іншим про те, що дізнаєшся, то проллється кров». На це Томас сміливо відказав: «Жоден християнин не сказав би такого. Ви більше не побачите мене у своїй церкві!» Згодом Томас став ревним вісником Царства, а його донька — спеціальною піонеркою.

Пастори на Тиморі прагнули придушити діяльність Свідків Єгови. У 1961 році під їхнім тиском Департамент у справах релігій та місцева військова влада наклали заборону на нашу проповідницьку працю від дому до дому. Тож брати дещо змінили методи свідчення. Вони розмовляли з людьми на базарах і біля криниць, з рибалками на березі, коли ті поверталися зі своїм уловом, а також з родинами, які прибирали могили на кладовищах. Через місяць військова влада пом’якшила свою позицію та оголосила по радіо свободу релігії на Тиморі. Коли Департамент у справах релігій став наполягати, що проповідування від дому до дому і далі заборонене, брати попросили надати їм письмову копію відповідного рішення. Проте урядовці відмовились, і Свідки відновили проповідницьку працю.

 Зі спротивом духівництва зіткнулися й місіонери Піт і Нелл де Ягер та Ганс і Сузі ван Вууре, які 1962 року прибули в провінцію Папуа. Троє впливових пасторів стало чинити опір місіонерам, вимагаючи, щоб вони проповідували десь в іншому місці. З кафедри, по радіо та у пресі священики фальшиво звинувачували Свідків Єгови в протидії уряду. Крім того, вони намагались лестощами, погрозами або підкупами спонукати членів своєї церкви припинити вивчати з місіонерами. Вони тиснули на голів місцевих громад, щоб ті протидіяли проповідницькій праці.

Усі ці намагання дали зворотний результат. Голова одного села запросив місіонерів виступити перед його односельцями. Ось що розповів Ганс ван Вууре: «Коли голова зібрав людей, ми з Пітом виголосили дві короткі промови, в яких пояснили мету нашої праці. Потім наші дружини зробили показ — вони стукають у двері, їх запрошують увійти і вони коротко діляться з господарем звісткою з Біблії. Голові та іншим мешканцям дуже сподобався наш виступ, і вони дозволили нам проповідувати в їхньому селі».

Цікаво, що події завжди розгорталися за однаковим сценарієм. Нашій проповідницькій праці рідко коли перешкоджали мусульмани, протидія завжди походила від духівництва так званого християнства. І донині нічого не змінилося.

Ісус попередив своїх учнів: «Через мене вас поведуть до правителів та царів, і це дасть вам нагоду свідчити їм, а також людям з інших народів» (Матв. 10:18). Ці слова неодноразово сповнялися в Індонезії.

У 1960 році відомий голландський теолог з Джакарти опублікував книжку, в якій називав Свідків Єгови  фальшивими християнами. Ця книжка підбурила багатьох священиків знову розпочати наклепницьку кампанію проти Свідків. Наприклад, пастори з одного міста написали в Департамент у справах релігій листа зі звинуваченням Свідків у тому, що вони «вводять в оману членів їхньої церкви». Коли братів запросили відповісти на звинувачення, вони з допомогою фактів показали, якою ситуація є насправді, і дали добре свідчення. Один релігійний діяч порадив своїм колегам: «Дайте спокій Свідкам Єгови, адже вони пробуджують зі сну бездіяльних протестантів».

У 1964 році група протестантських пасторів з Папуа звернулася до Парламентського комітету з релігійних і соціальних питань з проханням заборонити діяльність  Свідків Єгови. У свою чергу брати з філіалу попросили дозволу виступити перед комітетом на свій захист. «Наш виступ тривав майже годину, і ми чітко пояснили, у чому полягає біблійна освітня праця Свідків,— пригадував Тагор Гутасоїт.— Тоді вороже налаштований політик, який був протестантом, фальшиво звинуватив нас у тому, що ми спричиняємо релігійний неспокій в Папуа. Проте більшість присутніх у комітеті мусульман ставилися до нас прихильно. Вони сказали нам: “Конституція гарантує свободу віросповідання, тому Свідки мають право проповідувати”». Після цієї зустрічі один можновладець з Папуа заявив: «Новий уряд... підтримує свободу віросповідання, і це також стосується усіх релігій, які недавно з’явилися в нашій країні».